Breaking News

«Прохвесорам» нудно

Левко Дебелий, Сашко Гарматний та інші аристократи можуть не хвилюватися. Їх
— Льва Толстого, Олександра Пушкіна та інших — це не зачепить. Зачепити
обіцяє нас. Славна Рада з питань мовної політики при Президентові України та
на щабель менш славна (субординація ж!) Національна комісія з питань
правопису при Кабміні, знемагаючи від тяжкої праці, визначаються, яких саме
нововведень не вистачає нашій солов’їній та пісенній. Віце-прем’єр Микола
Жулинський вже й пообіцяв, у разі затвердження нововведень, видання нового
«Українського правопису».

Щоправда, як повідомила «Україна молода», означений віце-прем’єр ще не знає,
скільки коштів буде потрібно для переходу на новий правопис. Воно й
зрозуміло: за державно-мовними клопотами відомому гуманітарію просто забракло
часу підрахувати, у що платникам податків, себто усім нам, обійдеться
задоволення писати «Хвранція», а не «Франція», «маратон» замість огидного
«марафон», «авкціон» замість обридлого «аукціон», «геніяльно» замість
жахливого «геніально». А також перевидати сотні назв творів вітчизняної
класики та раніше «неправильно» перекладеної зарубіжної з урахуванням
«геніяльного» правопису, про який серйозно балакають в обох не проти ночі
згаданих комісіях.

Одне слово, б’ються хлопці над тяжкою проблемою: як повернути нас,
неощасливлених, у «досконалу» правописну норму зразка 20-х років останнього
століття минулого тисячоліття. Зупинися, мовна ріка. Потечи назад, на
сімдесят з гаком років, бо «геніяльні» правописанти так хочуть.

А щоб вони не діждали, оті «рехворматори».

Згадані правописні норми, як зазначає та ж сама «Україна молода», вживалися в
УРСР у 20-ті роки, а також є нормою мови української діаспори.

І що ото собі думають англійці чи іспанці? Їхні мови у країнах Нового Світу
геть змінилися на американську англійську та латиноамериканську іспанську, а
вони собі в своїх мовних метрополіях і вухом не ведуть. Мало того, навпаки,
розмовляти літературною іспанською чи англійською є ознакою високої культури
латиноамериканця чи американця. І жодна жива душа не репетує: «Назад, мово
Іспанії, назад, мово Англії, повертайтеся до тих часів, коли наші предки вас
залишили!»

Нудно живуть, без «рехворм». Англійці, правда, потихеньку прибирають деякі
літери в словах, де вони пишуться, а не читаються. Але якось мляво те
роблять, без вогнику. І при цьому геть зовсім не зважають на мовну периферію
англійської. Жах! Може, підкинути їм парочку наших малахольних «прохвесорів»,
аби внесли деяке пожвавлення? Бо ж є у нас запальні кадри, є. Вони не можуть
працювати тихо-мирно, їм треба, щоб у телевізор їх показували, щоб усе аж
кипіло у борні. І якщо заради цього треба розвернути мову на три покоління
назад — вони на те згодні. І те, що штучні реформи такої делікатної матерії,
як мова — прямий шлях до розколу в суспільстві, їх теж не хвилює. Процес
борні — у ньому вся сила. «Есть упоение в бою», — як той казав.

Наївні українські філологи двадцятих років, а також деякі тодішні більшовики
щиро повірили в процес українізації. Ще б пак: після скількох століть утисків
— українська мова у своєму праві. І з тої радості чого тільки не втнули!
Навіть дискусії вели: писати Пушкіна Гарматним чи ні? Велика, з’ясувалося,
проблема. То було, власне, дитинство української мови як державної.

З дитинства, звісно, не можна сміятися. Але в нього не можна і повертатися. В
нього можна тільки впасти. І тоді вже в пригоді стає гамівна сорочка. Але не
будемо суворими. Давайте просто дозволимо тим «прохвесорам», яким подобається
правопис 20-х років минулого століття, користуватися ним у своїх працях. Один
грець їх ніхто не читає.

Петро ТОЛОЧКО,

академік НАН України.

Сергій ПРАВДЕНКО,

заслужений журналіст України.

«Голос України» 2001.01.11

Ответить

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля отмечены *

*

Наверх