Breaking News

Главная » Правописание в украинском языке » Интересное » Деякі міркування про шляхи і манівці розвитку української наукової термінології

Деякі міркування про шляхи і манівці розвитку української наукової термінології

Цей допис є спробою висловити своє бачення стану української наукової термінології та проаналізувати причини виникнення і шляхи розв’язання деяких специфічно українських проблем, що не постають у країнах, де національна мова упродовж тривалого часу перебувала під державним захистом.
Негаразди української термінології беруть початок від ліквідації 1930 року найавторитетнішого наукового центру, що координував термінологічну працю в усій Україні — Інституту Української Наукової Мови (ІУНМ). Історія ІУНМ та трагічна доля його працівників — предмет окремої розмови. Зазначимо лише, що навколо цього інституту гуртувалися висококваліфіковані фахівці природничих та технічних наук і мовознавці, які уклали та видали понад 40 термінологічних словників із різних галузей науки і техніки. Ще близько 20 словників підготовлено за їхнім редаґуванням або і участю (1).
Для “виправлення” термінологічного набутку ІУНМ, у 1933 — 1935 роках під гаслами на кшталт “Проти націоналізму в математичній термінології” (3), “Ліквідувати націоналістичне шкідництво в радянській фізичній термінології” (5), “Викорінити націоналізм у виробничій термінології” (6) і видано п’ять термінологічних бюлетенів (2 — 6). У передмовах викладено “завдання перегляду словникової продукції, виданої до 1933 р.” (4). Оскільки “… творення української термінології (працівниками ГУНМ. — О. К.) було спрямоване на фальсифікацію української мови і водночас на відрив української мови від російської…”, на “націоналістичне уникання спільності з російською мовою” (6), то “… завдання перегляду полягало в тому, щоб очистити українську радянську термінологію від націоналістичних перекручень; знешкодити отруйний вплив націоналістичних словників на мову літератури і преси…” (4). Бриґадою, “якій було доручено знешкодити цей (математичний. — О. К.) словник […] викинуте те граматичне оформлення, яке штучно розривало історично зумовлену спільність української мови з російською; проведено уніфікацію математичної термінології; ліквідовані зайві, непотрібні терміни; синоніми подавались у дуже рідких випадках” (3). Бриґада, що переглядала фізичний словник, “мала на меті замінити націоналістичні вигадки […] термінами, поширеними серед українських робітників, колгоспників і трудової інтеліґенції” (5). “Націоналістичні вигадки” полягали у “викиданні російських термінів”, “униканні інтернаціональних термінів”, “безпідставній диференціації значень або функцій російських термінів”, вживанні “націоналістичюгк неологізмів замість російських термінів”, “зайвих синонімів” і “неточних відповідників” (тобто тонких мовних відтінків, що їх не передає російська мова), у “націоналістичній граматичній будові” (5). Прошу вибачення за довгу низку цитат, але вони ілюструють глибину лексичних та структурних репресій, що їх зазнала наша наукова мова, і водночас дозволяють виявити джерело багатьох теперішніх мовних проблем, спробу аналізу яких зроблено нижче.
Цими виданнями ґвалтовно перервано нормальний природній перебіг творення і розвитку національної термінології: вилучено (фактично репресовано) понад 40000 (!) українських наукових і технічних термінів (6), натомість “запропоновано” терміни або російські, або міжнародні у російській транскрипції; здійснено брутальне втручання в структуру терміносистем; українській науковій мові накинуто невластиві їй граматичні, стилістичні та правописні норми. Видані ІУНМ словники вилучено з бібліотек або заховано у спецсховищах, і тепер про саме їхнє існування відомо лише невеликому колу фахівців. Таким чином започатковано процес русифікації української наукової мови, що тривав понад п’ятдесят років.
Відтоді і донедавна головним завданням і темою досліджень офіційних українських термінологів були “становление общего терминологического фонда языков народов СССР і его структурная унификация” (7) (тобто максимально наближення української та інших національних термінологій до російської). Серія російсько-українських термінологічних словників, що їх видано на межі 50-х та 60-х років, ще раз зафіксувала цю тенденцію на нормативному рівні, а повний перехід вищої освіти на російську мову у 70 -ті роки та припинення видання наукових журналів та монографій українською мовою призвели до сумновідомого наслідку — наша наукова термінологія рясніє мовними покручами, кальками, невдалими запозиченнями; нова ґенерація науковців (навіть ті, для кого українська мова є рідною) недостатньо володіє науковою українською мовою.
Становище складне, але далеко не безнадійне. Здобуття Україною незаложности і надання нашій мові статусу державної, повернення української мови до наукових та вищих навчальних закладів створили потужні стимули для термінологічної праці на принципово нових засадах. Термінологічна лексикографія переживає хвилю піднесення. Фахівці різних галузей укладають десятки поки що невеликих словників (переважно російсько-українських), наступним етапом мають стати словники, що допоможуть нашим науковцям налагодити безпосередній інформаційний обмін із міжнародною науковою спільнотою. Після відкриття спецсховищ виявилося, що знищено не всі термінологічні словники 20-х років: тільки у Центральній науковій бібліотеці ім. В. І. Вернадського у Києві їх є понад 80 (1). Почалося широке обговорення наболілих питань. І тут, як завжди, наявні дві крайні тенденції.
З одного боку, бачимо бажання зберегти status quo, зневажливе ставлення до спадщини наших попередників і сприйняття термінотворчої праці 20-х років лише як “доби романтизму в становленні української термінології”. На жаль, як свідчать концептуальні публікації директора інституту української мови АН України пана О. Тараненка і завідувачки відділу термінології пані Л. Симоненко (8, 9), таких поглядів найпослідовніше дотримуються офіційні мовознавці, що виборюють для своєї установи роль “органу-арбітра” (9) у нормуванні термінології. Принаймні цитовану характеристику в цих статтях повторено двічі.
З іншого боку, крайніх форм іноді набирає природне прагнення повернути до наукового обігу спадщину ІУНМ. Діставши змогу користуватися матеріалами ІУНМ, побачивши багатство, виразність і глибоке національне підґрунтя лексики, зібраної і опрацьованої фахівцями найвищої кваліфікації та тонкими знавцями мови, прагнучи залучити набутки тих праць до сучасного термінологічного активу, термінологи “нової хвилі” не завжди враховують, що не можна знехтувати шість десятиліть розвитку мови, хоч яким спотвореним був цей розвиток. Не можна забувати про те, що українська мова була мовою активного спілкування чималої частини науковців навіть за часів повного панування російськомовної наукової літератури. Бажання відновити суто українські терміни подекуди призводить до іґнорування широко вживаних інтернаціоналізмів або вдалих запозичень, до спроб вилучити широковідомі сучасні терміни і не завжди критичного аналізу термінів давніх. Словники, укладені на таких крайніх засадах, матимуть цінність тільки для фахівців з історії мови.
Істину, як завжди, варто шукати десь посередині. Питання про повернення того чи того терміна треба розглядати під кутом зору змісту поняття, відповідником якого є термін. Якщо дане конкретне поняття означене адекватним сучасним українським словом, інтернаціоналізмом або вдалим запозиченням, що правильно передає зміст і не суперечить природі української мови, повертати давній термін недоцільно. Якщо сучасний термін невдалий, слід шукати і в словниках 20-х років, і в терміносистемах чужих мов, не забуваючи й про наші видання 60-х та початку 70-х років — попри всі цензурні перешкоди, жива професійна мова подекуди пробивалася на сторінки підручників та фахових видань. Якщо носії мови — фахівці паралельно (рівнобіжно) вживають два терміни на означення того самого поняття і це не спричиняє непорозумінь, то жоден норматист не передбачить, який саме варіянт (чи, може, обидва) можна буде побачити в наукових публікаціях або почути у доповідях через кілька років. Критерії доцільности повернення тих чи тих слів навряд чи можна виробити, тут величезної ваги набувають такі “ненаукові” категорії, як здоровий глузд та чуття мови. Ясно одне: не можна підходити до унормування термінології на підставі суб’єктивних міркувань. Автори підручників, укладачі енциклопедій, словників, доповідників неодмінно повинні подавати сучасні терміни і водночас знайомити користувачів із репресивно вилученими українськими термінами (можливо, наводити їх зі спеціяльною позначкою), тим самим даючи фахівцям змогу вибирати з кількох варіянтів найпридатніші.
Проблеми вживання та унормування термінів, калькування, засміченість нашої термінології численними мовними покручами — явища помітні, і вони є предметом загального обговорення. Структурні спотворення привертають набагато менше уваги, і саме тому ще небезпечніші. Торкнемося декількох аспектів.

Ответить

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля отмечены *

*

Наверх