Breaking News

«Лист»

Не дуже уважно, чесно кажучи, переглянувши проект нового правопису, я бачу в ньому тільки декілька неприйнятних для себе речей. Я можу погодитись із літерою «и» на початку слова. Я можу погодитись із відмінюванням іншомовних слів, що скінчуються на «о» (чому б ні, коли вже є «пальта»? – я пам’ятаю ще зі школи, що це слово відмінюється). Якщо збережуться альтернативні форми слів грецького походження з літерами «ф» і «т» – нічого не маю проти. Хай той, кому це більш до вподоби, пише «етер» – я буду вживати «ефір», але зрозумію, про що йде мова. Але я зовсім не можу погодитись із транскрипцією іншомовних слів – з передачею літери «w» переважно як «в», «h» – як «г», а сполучень «ou», «au», «ow» – як «ав»; також «ia» як «ія» – але цього пункту я щось у тексті не знайшов. Також я не можу погодитись із транскрипцією слов’янських імен та прізвищ.
1) У всьому світі зараз спостерігається тенденція до фонетичної транскрипції іноземних слів, особливо – імен. Якщо в німецькій мові «w» і «h» справді звучать як «в» і «г», відповідно, то в англійській, яка використовується найбільш широко, це зовсім не так. Часом «w» звучить ближче до української «у», а «h» взагалі ніколи не звучить як «г» – частіше за все близько до нашої «х». Не кажучи вже про іспанську, де «h» взагалі не вимовляється. Навіщо навмисно спотворювати звучання слів? Пані Клінтон звуть усе ж таки скоріше «Хіларі», аніж «Гіларі». Славетного письменника – «Хемінґуей» або «Хемінґвей», аніж «Гемінґвей». Невже автори правопису вважають, що прізвище «Hernandez» треба писати як «Гернандез», а не «Ернандес»?
В мене колись була цікава книжка – правила транскрипції на російську мову з основних європейських мов. Для кожної мови ці правила суттєво відрізняються! А тут автори хочуть одним махом ввести єдині правила що для швецької, що для албанської мови. При тому вони й самі зауважують, що «існують випадки передачі иншомовного h буквою х (особливо в словах англійського походження): хо?бі, хоке?й, хол та ин.». Правила щодо цих випадків ніякого не наводиться, то ж у майбутньому все одно треба буде заучувати яке слово як пишеться – навіщо ж город городити? Хай будуть німецькі Gerhardt – Ґергард, Walter – Вальтер, англійські Hugo – Хьюґо, Sarah – Сара, Walter – Уолтер, іспанське Rahel – Раель.
2) Мені абсолютно незрозуміло, навіщо міняти написання і вимову таких слів як «аудит» та «інаугурація» на «авдит» та «інавгурація», якщо при цьому все одно «В українській мові існує також традиція передавання au через ay в низці слів: джо?уль, кло?ун, но?у-ха?у, гло?у; Джорджта?ун, Ка?унас; Кра?узе, Лау?ра, Па?уелл, Па?уль, Фа?уст, Штра?ус». Якщо ви звернете увагу, то в першому ряду прикладів мова навіть йде фактично не про «ау», а про «оу» – отож автори думали про щось інше, коли це писали. Так усе ж таки існує традиція писати «ау»? Чому ж її викорінювати? Невже ж «автизм» (аутизм), «нокавт» (нокаут), «авкціон» (аукціон), «чивава» (чиуауа або ж чихуахуа) – це звучить зрозуміліше, краще і це легше вимовляти? Якщо вже єдиного правила зараз немає – навіщо міняти те, що вже устоялося?
3) Хоч я і не знайшов пункту про передачу латинського «ia» як українського «ія», я знаю, що це пропонується. Мовляв, це природніше для української мови. Те, що майже ніхто так зараз не говорить, що соціал-демократи – вони й у Львові соціал-демократи, чомусь до уваги не береться. Мені, наприклад, зовсім не здається, що вимовляти «геніяльний», «ціянід», «авіяція» легше, аніж існуючі зараз слова. На кінці слів, звичайно, ми вживаємо «ія» – «ностальгія» – але таке «спрощення» мені нагадує прислів’я про те, що «иная простота хуже воровства». Якщо комусь дуже хочеться вживати «фіяско» – ну, я не бачу лиха у тому, щоб це було введене, як факультативне, припустиме написання. Але не як обов’язкове правило.
4) Транскрипція слов’янських імен. Подивіться, ні ви просто подивіться на цей розділ. Саме найжахливіше, що він, здається, діє вже зараз. Вивчити всі ці правила, запам’ятати їх і не з’їхати з глузду практично неможливо. Автори у намаганні створити «наукові» правила навіть звертаються до літери «ять», яка вже давно почила у бозі. Найкумедніше, що сучасна українська орфографія колись починалась з намагання спростити і наблизити написання слів до вимови. При транскріпції слов’янських імен, однак, нам пропонують вдаватися до глибокого філологічного та етимологічного аналізу кожного прізвища, а власне імена – так просто перекладати (але тільки у росіян та білорусів, поляки, скажімо, мають право носити власні)! Отже Йожеф Сабо може в Україні залишитися Йожефом, але Іосіф Кобзон має бути Йосипом (чи Осипом? – так, мабуть, природніше). Що робити, скажімо, з американкою Катею не зовсім зрозуміло. Ось якби вона була росіянкою, тоді вона миттєво перетворилась би на Катрю.
Чому б, як це вже робиться майже у всьому цивілізованому світі, не покласти в основу звучання власних імен? Я помітив у титрах «Вогнем і мечем», що фамілія російського актора була написана не згідно з польською, а згідно з російською орфографією, незважаючи на те, що вона в нього звучить цілком по-польські – Домоґацкій (здається). Було написано Domogaczkij – якось так, на кінці точно був «kij», а не «ki». Ну, тут ще можна зберегти традиційне закінчення – буде незвично бачити «Кваснєвскі», — але, взагалі, і це цілком припустимо. Але чому треба прізвище «Худой» писати українською «Худий», а «Толстой» – «Толстой»? Чи захоче Татьяна Толстая, щоб її називали «Тетяна Толста»? Навіщо калічити і навмисно спотворювати імена?

Ответить

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля отмечены *

*

Наверх