Breaking News

Новый магазин предлагает строительные материалы только у нас оптовые цены.

Главная » Правописание в украинском языке » Интересное » Вік живи, вік перевчайся — неграмотним умреш

Вік живи, вік перевчайся — неграмотним умреш

Яка бурхлива дискусія розгорілася! В Інтернет хоч не заходь, газети
хоч не купуй. Одні пишуть: не треба змін, інші: міняймо хоч шило на швайку,
аби зміни. При цьому впадає у вічі дві особливості. Перша: і ті, котрі «за»,
і ті, котрі проти, однаковоѕ малограмотні. Друга: ні ті, ні ті самого проекту
правопису не читали.

Я проект читав. Так, зміни в правописі необхідні. З 19 запропонованих
змін «обома руками підтримую» дев’ять з половиною. Але наразі говоритиму не
про позитивѕ

Маю великі сумніви, що «нова редакція» посприяє розвиткові
української мови.

Враження після прочитання правопису обиватель сформулював би так: «Та
ну вас разом з вашою українською мовою!» І перейшов би на російську.

Правила, правиленятка, винятки, виняточки, примітки, приміточки. Вони
часто взаємно одне одному суперечать. Велять писати «вільно конвертований»
окремо. А з вільновідпущеним як бути? Або: Східно-Українська інвестиційна
компанія — східно-українська пишеться через дефіс. А в іншому параграфі
Східноказахстанська пишеться як одне слово. І Південноукраїнська, і
Західноукраїнська. Пишуть Мартін, Діксон, хоча має бути Мартин, Диксон.

Ич які!

Ирій, инакший, иншомовний. Можна піти іще далі й узагалі всі слова,
що починаються з голосного, починати з протетичного г — як те є у народній
вимові і як зафіксовано правописом для деяких слів: Ганна, гарба, гарбуз,
горобець, гикати. Хай буде: Гумань, гинакший, гиншомовний, гочі, госеледець.

Ще вельмишановні мовознавці пропонують усе що тільки можна писати
через апостроф. Чи добре панове науковці поміркували? Хіба к’ювет, к’юре,
г’яур, М’юллер, М’юнхен, вимовити легше, ніж кювет, кюре, яур, Мюллер,
Мюнхен? І чи варто пропонувати третє написання слова вестибюль? Після 1990 й
до 1999 був анекдотичний вестибуль. Тепер же нас випихають у вестиб’юль.
Велять скрізь після губних ставити апостроф, а самі, всупереч собі ж,
послідовно пишуть комюніке, а нещасний вестибюль — то з апострофом, то без! А
навіщо таке ускладнення, як пан’європейський, дит’ясла, Мін’юст? Навіщо
виривати панєвропейський з того правила, за яким пишемо: панамериканський,
пангерманський, панслов’янський, пантюркізм? Воно ж і в правило про апостроф
ніяк «не лізе». Так само дит’ясла — дитсадок, мін’юст — міносвіти. Спрощуйте
нам правила, а не ускладнюйте! І навіщо Мін’юст — з великої букви?

Доктор Німчук у своїй статті, доданій до проекту правопису, вимагає
послідовно вживати спеціальну форму кличного відмінка «…і ніколи форми, що
збігається з називним». А постав, шановний читачу, у кличний відмінок слова
покупець, продавець, суддя, пес, кравець, боєць, знавець, гусляр, маляр,
сторож, тесляр, школяр. Чому знахідний відмінок може мати «форму, що
збігається з називним», а кличний — не може? А прізвища Глібов, Ковалів,
Пушкін, Романишин, Тютчев, Чапаєв, Щоголів у формі кличного відмінка —
просто анекдот. А ще ж є чужоземні імена — Ал, Бен, Біл, Джошуа, Дран, Зоран,
Мел, Пол, Рой, Чуй. Та ще слова бос, гер, сер, дон. Хіба ж не кумедно
звучить: «Гере оберштурмбанф’юрере М’юллере»? Одразу пропадає весь трагізм
кривавого гестапівського допиту…

А вимога «повернути як нормативну флексію — «и» в родовому відмінку
однини іменників третьої відміни з основою на групу приголосних — ст (вісти,
злости, радости тощо)»? Студія «1+1» три роки застосовувала саме таке
закінчення, і що всі три роки не вщухали дзвінки обурених глядачів, головно
вчителів української мови, доки студія від цього не відмовилася.

Правопис слів гиншомовного походження

Розумію, що зауважень до цього розділу правопису буде найбільше. Та я
завдяки своїй перекладацькій роботі щоденно на практиці стикаюся зі словами
іншомовного походження, з проблемою їх адекватного відтворення засобами
української мови і маю в цьому значний досвід, тому вважаю за обов`язок
висловити свої міркування з цього приводу.

То проект правопису велить писати без подвоєнь, то з подвоєннями, при
цьому логіку збагнути неможливо. Скажімо, серед прикладів наведено прізвище
Максвелл через два «л». Ніхто ж так не вимовить. Якщо написати через одне л,
то їй-бо, ніхто не переплутає Максвела з Макарчуком чи Макогоненком. Прізвище
Griffith за проектом треба передавати через ґ, а воно в ньому — через г, ще й
з подвоєним ф. Це «невимовно». Навіщо лишати подвоєння у словах йоанніт,
леггорн, луддити, одиссея, філіппіка? Ніццький — це просто смішно. А от
слова лоббі, піцца можна було б винести у винятки й писати їх з подвоєннями,
бо піца трохи схоже на лайку (так і кортить сказати: пиця), а похідні від
лобі — лобізм, лобісти — це вже, даруйте, анекдот. Мимоволі виводиться
етимологія цих слів од слова лоб. У винятки занести й ґетто, бо гето — щось
не те. Проте кількість винятків з подвоєннями мала б бути зведена до
мінімуму.

«…Але за традицією пишемо суахілі, уайт-спірит; Ґолсуорсі, Оуен,
Соуето, Уайльд, Уеллс, Уельс, Уолл-стрит та ин». По-перше, відколи це суахілі
— традиційне для українців слово? Хоч я згоден, що його варто передавати
через -уа-, однак, можна було б і отак: суагілі. Якщо кількома рядками раніше
автори не побоялися «традиційного» Хемінгуея передати як Гемінґвея, то навіщо
ж лишати таких правописних монстрів, як уайт-спірит, Ґолсуорсі, Оуен, Соуето,
Уайльд, Уеллс, Уельс, Уолл-стрит? Це, крім усього, ще й вимовити неможливо.
Цілком можна писати й вайт-спірит, Ґолсворті (=Ґолсворсі), Оувен, Соувето,
Вайлд, Велс, Вельс (=Валія), Вол-стріт.

Горезвісне правило «дев’ятки» потребує окремої статті в пресі, ба
навіть усенародного референдуму. Застосовувати його до власних назв —
диверсія проти української мови, більша, ніж Вєрка Сердючка й діячі з
«Мамаду». На одному тільки Міссисипі повіситися можна. По-перше, через «и» це
не вимовити. По-друге, у Mississippi подвоєння s — у двох місцях, чому ж
проект подвоює тільки в одному? І чому не подвоюється п? По-третє, американці
це вимовляють як [,misi’sipi], ніде нічого не подвоюючи. Навіщо ж нам? Те ж
саме стосується Цинциннаті. Та повернімось до «дев’ятки», адже з цього
правила випірне Цицерон і Титикака. Вибачте. Сідні стане Сидні (чи Сиднями?
Сиднем?) Дік — Диком (добре, що не Диким). Того Крістофера, який до 1990
року був Кріс, уже тепер кличуть: «Крисе». Розумію, що в нас пацюк, та все жѕ
А Сан-Франциско за правилом з параграфа 19 п.2, п/п а) п/п/п 1) має бути
Сан-Францисько! А готель «Риц»? Може, «Риць»? І «Мартін Іден» будемо
перекладати як «Мартин Боруля»ѕ

Розумію, що мову можна реконструювати хоч до трипільських часів — та
хто нею говоритиме? Чи не простіше обивателеві за нинішньої мовно-політичної
ситуації взагалі відмовитися від такої складної мови? Чому над тим, як
писати, повинні ламати голови мільйони громадян, а не десяток мовознавців,
які могли б скласти правопис простіший, раз і надовго? Адже знову може
повторитися історія з «харківським» правописом 1929 року, який через його
складність відмовилися визнавати українські вчителі, й Україна певний час
користувалася двома правописами — «академічним» та «вчительським».

Цитата зі статті одного прихильника «старовведень»: «…не вчись розуму
до старості, але до смерті. Хто усвідомлює або усвідомить себе справжнім
українцем, тому «доучування», «переучування» чи вивчення рідної мови стане не
тягарем, а справжньою насолодою від пізнання її милозвучності, дотепності,
багатства».

Мені 45 років. Я щодня по кільканадцять разів заглядаю у словники.
Але й досі щодня знаходжу для себе якесь нове «багатство». Учора виявив
цікавий наголос у словах піддАний, вірнопіддАний. Розпитую — ніхто зі
знайомих такого й не чув. Ніхто не знає, що від іменника політ прикметник
чомусь буде не політний, а полЬОтний, зате від зліт не злЬОтний, а злітнИй, з
наголосом на останньому складі. А що означають знайдені мною у словнику слова
багатоетажний, позорище, чому в ньому є маргаритки, проте немає стокроток?
Чому хабар у родовому відмінку буде хабарА, а от вівчар — вівчарЯ? І ото
замість вивчати математичну статистику, соціологію, молекулярну генетику,
санскрит, оволодівати комп’ютерною грамотою, я мушу вечорами опановувати
тонкощі українського правопису. Думалось — ну вже от-от, уже небагато! Аж тут
на тобі! — на початку дев’яностих правопис змінили. Ледве оговтався, знову
почав мріяти про матстатистику і санскрит — аж мовознавці ще новіший правопис
придумали! Буде мені забава ще років на кількаѕ

Не хочеться вдруге за життя ставати неграмотним і вивчати такий
заплутаний, незрозумілий і нелогічний правопис такої колись гарної,
збагненної і логічної мови. Краще разом з усіма народами рухатися вперед,
аніж топтатися на місці, ведучи безглузді правописні війни. Наче нам і без
правопису немає за що між собою гризтися…

Олекса НЕГРЕБЕЦЬКИЙ, колишній майстер слова.

Ответить

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля отмечены *

*

Наверх