Breaking News

Главная » Правописание в украинском языке » Интересное » ТАК НАС НАВЧАЛИ ПРАВИЛЬНИХ ПРОІЗНОШЕНІЙ

ТАК НАС НАВЧАЛИ ПРАВИЛЬНИХ ПРОІЗНОШЕНІЙ

Вершинними досягненнями української лексикографії дореволюційного часу були українсько-німецький словник Є.Желеховського і С.Недільського, 1886 і українсько-російський словник Б.Грінченка, 1909. Але першим науково опрацьованим словником широкого засягу з іншої мови на українську став тільки вже пореволюційний «Російсько-український словник» Української Академії Наук. Його перший том, зредаґований А.Кримським, 1924, був ще тільки спробою, далеко не в усьому вдалою, але другий том, у трьох випусках, також під редакцією Кримського, 1929-1933, і третій том, удвох випусках, під редакцією С.Єфремова, 1927-1928, справді відповідали науковим вимогам двадцятого сторіччя.
Цей третій том закінчував літеру П. Але останньому, четвертому томові, що охоплював літери Р — Я і був зредаґований Єфремовим, не судилося побачити світ. Скільки знаємо, в друкованих джерелах про його долю нема докладних відомостей. Як говорилося в той час в академічних колах, цей том не тільки був готовий у рукописі, але був вискладаний у друкарні, але цей склад був розсипаний за наказом урядових органів. Нема відомостей про те, щоб десь зберігся його рукопис.
Знищення четвертого тому академічного словника (як і заборона давніше виданих томів) було наслідком зміни політичного курсу Уряду УРСР. З приїздом на Україну Сталінового емісара Постишева (січень 1933), самогубством народного комісара освіти Миколи Скрипника (липень 1933) і фактичним переходом комісаріяту освіти в руки Андрія Хвилі попередня словникарська діяльність Академії Наук була проголошена шкідницькою, співробітники академічних лексикографічних інституцій були усунені з праці і в переважній масі виарештувані, а словники, видані перед тим, вилучені з ужитку. Одним з головних завдань новозаснованого Інституту мовознавства Академії, очоленого на короткий час Г.Ткаченком, а далі Наумом Кагановичем, було, власне, викриття «націоналістичного шкідництва» в праці Академії Наук та її інституцій.
Але порожнечу, створену вилученням дотогочасних словників, треба було заповнити. Складання нових словників стало на порядок денний, і завдання це припало Інститутові мовознавства. Питання нового російсько-українського загального словника і питання термінологічних словників набрало великої актуальности. У хроніці праці Інституту, подаваній у журналі «Мовознавство», раз-у-раз читаємо про готування таких словників (напр. Мов., 1. С. 143; 3-4.-С. 165). Писалося не тільки про російсько-українські, але також англо-, французько- і німецько-українські словники. Не з’явився з них ні один. За часів Н.Кагановича видано лише кілька так званих «термінологічних бюлетенів», себто списків
українських відповідників до найпоширеніших російських термінів, а також кілька коротких словничків для шкільної практики. Термінологічних бюлетенів видано п’ять (ботанічний, математичний, фізичний, технічний і медичний), обсягом від 24 до 82 сторінок кожний (при чому коло однієї п’ятої місця було приділено теоретичному вступові, спрямованому проти «буржуазних націоналістів»). Шкільних словників, у ті самі роки, 1934-1935, видано десять (біологічний, ботанічний, географічний, два математичні, хемічний, анатомічний, природничий, зоологічний). Обсяг цих словників вагався від 35 до 212 сторінок кожний. Один єдиний термінологічний словник дещо ширшої програми був «Словник медичної термінології» 1936 р. (220 с.).
Не здійснено і обіцянок видати новий загальний академічний словник. Єдиним виявом цієї праці Інституту мовознавства став Російсько-український словник, укладений С.Василевським і Є.Рудницьким під загальною редакцією С.Василевського й П.Мустяци (Київ, 1937). (Усі ці імена згадані в передмові, але не на титульній сторінці, де виступає лише «Академія Наук УРСР, Інститут мовознавства»). Словник цей стоїть далеко від вимог, що звичайно ставляться до академічних словників, він стоїть далеко і від свого попередника, академічного словника 1924-1933 р. Розмір його досить обмежений, 890 сторінок малого формату, семантичний поділ у межах словникового гнізда відсутній або дуже спрощений, фразеологія не опрацьована і,- може найголовніше,- посилань на джерела зовсім нема, що широко відкриває можливість довільного добору відповідників до російських слів. Виразно видно, що впорядники найбільше дбали за те, щоб виключити всі «клясово ворожі» слова, але не проминути слів «революційних». Ясно, що перед ними стояла примара «буржуазного націоналізму» і за всяку ціну вони намагалися цього збочення уникнути. Де була найменша змога, вони вибирали (або впроваджували) слова, близькі до російських, лишаючи поза межами словника ті синоніми, що могли б збити їх з накресленого шляху. Це було тим легше зробити, бо впорядники взагалі уникали синоніміки, щоб у споживача, боронь Боже, не творилося враження, що українська мова може бути багатшою на слова й семантичні відтінки, ніж російська. Приклади слів, живцем узятих з російської мови, з конечними фонетичними субституціями можна наводити десятками, напр., грузовик, чужак, пригород, рисистий, не менш численні випадки семантичної адаптації українських слів до відповідних російських за засадою значеннєвої рівности, напр., рос. двор перекладено як двір, без будь-яких синонімів (пор. укр. подвір’я, обійстя); поскільки два російських слова рибак і риболов відповідають одному українському рибалка, це останнє приписане російському рибак, а щоб перекласти рос. риболов, впроваджено до українського реєстру нібито українське риболов.

Ответить

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля отмечены *

*

Наверх