Breaking News

Главная » Правописание в украинском языке » Правила правописания » § 120. Географічні назви слов’янських країн

§ 120. Географічні назви слов’янських країн

Географічні назви слов’янських країн передаємо в українській мові в основному за тими самими правилами, що й прізвища та імена (див. § 115—117).
1. Е, E, ІЕ. Літери слов’янських алфавітів е, e, сполуки іе передаємо літерою е (крім випадків, передбачених нижче): Белгра?д, Ветлу?га, Воро?неж, За?греб, Ле?на, Нове? Ме?сто, Оне?га, Опо?ле, Пльзе?нь, По?дебради, Староме?ська пло?ща, Ще?цин.
У ряді випадків літеру е слов’янських мов, що користуються кириличним алфавітом, передаємо через є:
а) на початку слова, після голосного й при роздільній вимові після приголосного: Благоєвгра?д, Єго?р’євськ, Єйськ, Єлхо?во, Єле?ць, Є?я, Посьє?т, Ско?п’є.
б) після приголосних (крім шиплячих і ц) у суфіксах -ев, -еев російських назв, похідних переважно від прізвищ: мо?ре Ла?птєвих, Ле?жнєво, але Плеще?єво, Ржев, мис Рум’я?нцева;
в) коли російському е основи відповідає в аналогічних українських основах і (тобто на місці колишнього ): Бє?лгород, Бєло?во, Бє?лорє?цьк, Благовє?щенськ, Желєзново?дськ, Орє?хово-Зу?єво, Прє?сня.
Але в географічних назвах, що мають у російській мові форму, спільну з відповідною українською, таке е передаємо через і: р. Бі?ла, оз. Бі?ле, Ві?тка, Лісна?, Негорі?ле, Піща?не, Сінне?, Сі?рий мис і под.
Білоруське е в подібних випадках передаємо через і (у назвах, засвоєних українською мовою) або через е: Білове?зька Пу?ща, Білору?сь, але Ре?чиця.
Польські літери іа в аналогічних географічних назвах передаємо звичайно через я: Бя?ла Подля?ска, Бялобже?ги, але за традицією Білосто?к.
Примітка. Польське, чеське й словацьке закінчення -е, що виступає в географічних назвах із суфіксами -ц-, -іц-, -иц- (лат. -с-, -іс-) і виражає значення множини, в українській мові передаємо закінченням -і з відповідним значенням граматичної множини: Бе?льці, Ке?льці, Ко?шиці, Лі?диці, Па?рдубиці. Самі назви зберігають здатність змінюватися за відмінками: Ко?шиці — Ко?шиць, Ко?шицям… Назви типу Закопа?не мають форму прикметника середнього роду (однина) й, отже, відмінюються за його зразком: Закопа?не, Закопа?ного, Закопа?ному і т. д.
2. Російську літеру ё передаємо:
а) через йо на початку та всередині слова, коли вона означає звукосполучення й + о: Йо?лкіно, Соловйо?ве;
б) через ьо в середині слова, коли вона означає сполучення м’якого приголосного з о: мис Дежньо?ва, р. Оленьо?к. Але в назвах, утворених від спільних для української і російської мов імен або загальних назв, пишемо е:
р. Бере?зовка, Оре?л (за народною етимологією пов’язується з оре?л), Семе?ново;
в) через о під наголосом після ч, щ: Рогачо?во, Що?кіно.
3. Російську літеру э передаємо через е: Ельто?н, Е?мба.
4. И (І). Літеру и (в латиноалфавітних мовах і) передаємо:
а) через і:
1) на початку слова: Іже?вськ, оз. І?льмень, Ірти?ш; в окремих випадках у кінці слова — в закінченнях назв, уживаних у формі множини (з основою на м’який та шиплячий приголосний), і в невідмінюваних словах неслов’янського походження: Бро?нниці, Жигулі?, Кі?жі, Ко?шиці, Мити?щі; Со?чі;
2) усередині слова після приголосного — перед голосним та приголосним й (це переважно назви неслов’янського походження), а також перед иншими приголосними (крім випадків, передбачених нижче): Рі?єка, Софі?я, Бірюса?, Ві?тебськ, Двіна?, Індигі?рка, Кі?нешма, Лю?блін, Ма?ртін, Ні?тра, Пі?ла;
б) через ї після голосного й при роздільній вимові: Тро?їцьк, Ана?ньїно, Ільї?нськ;
в) через и:
1) після приголосних ж, ч, ш, щ і ц: Жига?лово, Жира?рдув; Тре?нчин, Чита?, Іши?м, Ко?шиці, Осве?нцим, Прши?брам, Щигри?, Цимля?нськ, але Пря?шів і под. (див. п. 8 в цього параграфа); менш послідовно — після приголосних д, т, р, с: Індигі?рка, Пло?вдив, але Бородіно?, Ді?ксон; Брати?слава, Ірти?ш, Ти?рново, Ти?хвін, але Тару?тіно, Ти?ксі; Дри?на, Ри?ла, але Мічу?рінськ; Новосибі?рськ, Сибі?р, Симбі?рськ, але Силе?зія;
2) у географічних назвах, утворених від імен та загальних назв, спільних для української та инших слов’янських мов і з однаковим або дуже подібним звуковим оформленням, які в українській мові пишемо з и: Вели?ко-Ти?рново, Гаври?лово, Ди?мово, Дми?тров, Жа?бинка, Кислово?дськ, Клин, Ли?пецьк, Миха?йловське, Ри?бінськ, Ри?бниця, Си?дорова, Тигро?ва Ба?лка, Тимо?шино, Ти?совець, Титогра?д, Тихорє?цьк, але Нікола?євськ-на-Аму?рі та ин. (від слів, відмінних за оформленням від відповідних українських); Леоні?дово та ин. (від імен, що в українській мові пишемо через і);
3) у складних географічних назвах, де и виступає у функції сполучного звука: Владивосто?к, П’ятиго?рськ, Семипала?тинськ;
4) у префіксі при-: Приво?лжя, Примо?р’я;
5) у суфіксах -ик-, -иц-, -ич-, -ищ-: Дубро?вник, Зимо?вники, Тупи?к; Би?стриця, Бро?нниці, оз. Ко?лвицьке; Коте?льнич, Осипо?вичі, У?глич; Мити?щі;
6) у закінченнях географічних назв, уживаних у формі множини (з основою на твердий приголосний): Березники?, Валу?йки, Го?рки.
Примітка. У суфіксах географічних назв –ин(ськ)-, -ін(ськ)- після шиплячих і ц пишеться и: Анинськ, Ками?шин, Ко?жино, Ту?шино, Ще?цин; після д, т, р, с — и або і: Дуби?нка, Пра?вдинськ, Крути?нка, Купри?нське, Гуси?не О?зеро, але Бородіно?, Ко?стіно, Купрі?н (місто), Мічу?рінськ, Мінусі?нськ (літера і частіше виступає, зокрема, в географічних назвах, похідних від прізвищ — за походженням присвійних прикметників на -ін); після инших приголосних здебільшого пишемо і: Во?ткінськ, Карпі?нське, Ку?піно, Лю?блін, Ри?бінськ, Челя?бінськ, але Березина?, Герцегови?на, Жа?бинка (див. вище), Cтapа?-Планина? та ин.
5. Ы, Y. Літеру ы (в латиноалфавітних мовах y) передаємо через и: Ви?чегда, Гди?ня, Ірти?ш, О?льштин, Си?зрань, Сиктивка?р, Чебокса?ри, Ша?хти.
6. Польські носові a, e передаємо сполученнями літер ом, ем перед губними приголосними: Домбро?ва, Демби?ця; перед иншими приголосними — сполученнями он, ен: Конт, Ченстохо?ва.
7. Географічні назви з прикметниковими суфіксами та закінченнями. а) Прикметникові суфікси та закінчення слов’янських географічних назв передаємо так само, як у прізвищах (див. § 115, п. 9—10), але у формі всіх трьох граматичних родів та однини й множини: Вели?кий У?стюг, Гро?зний, Нови?й Сад, Оле?ній (острів), Станови?й (хребет); Ба?нська Би?стриця, Зеле?на Гу?ра, Лиха? (місто), Стальо?ва Во?ля, Чусова? (річка); Бологе? (рос. Болого?е), Вели?ко-Ти?рново, Ма?йське; Ка?рлові Ва?ри, Ка?рські Воро?та, На?бережні Човни?, Нові? За?мки. Російські географічні назви, похідні від прізвищ на -ой без суфіксів -ск-, -цк-, зберігають закінчення -оє: Толсто?є;
б) у географічних назвах у формі середн. роду, з походження присвійних прикметниках, зберігаємо закінчення -о (на відміну від аналогічних українських назв): Вну?ково, Га?брово, Кла?дно, Ко?сово, Орє?хово-Зу?єво, Пу?шкіно, Сара?єво, Ти?рново. Закінчення -о зберігається і в назвах типу Радо?мсько, за походженням відносних прикметниках, але вони, на відміну від попередніх географічних назв, в українській мові не відмінюються;
в) літеру o, що виступає в суфіксі -ow у польських географічних назвах, передаємо через у або за традицією через і: Белха?тув, Гржи?був, Жира?рдув, Кома?рув, Пйо?тркув, Пру?шкув та ин., але Гру?бешів (у родовому відмінку Гру?бешева), Кра?ків (Кра?кова), Ря?шів (Же?шів), Тома?шів, Хо?жів, Я?нів та ин. Літеру о в суфіксі -ov у чеських та словацьких назвах передаємо через о, але в назвах міст із змішаним словацьким та українським населенням за традицією — через і: Го?твальдов, Крнов, О?рлов, Про?стейов, Прше?ров, але Барді?їв, Во?ронів, Пря?шів та ин.
8. Апостроф. Апостроф у слов’янських географічних назвах ставимо в тих самих випадках, що й у прізвищах (див. § 108, п. 11), а в назвах неслов’янського походження на території слов’янських країн, крім того, після деяких инших приголосних (згідно з § 106): Ак’?яр, Амудар’я?, В’язники?, Гу?р’єв, Дем’я?нськ, Проко?п’євськ, П’ятиго?рськ, Ско?п’є; перед йо апостроф не пишемо: Муравйо?во.
Примітка. Коли я, ю означають сполучення пом’якшеного приголосного з а, у, то апостроф перед ними не ставимо: Вя?зьма, Вя?тка, Кя?хта, Крю?ково, Ряза?нь, Хя?рма.
9. Ь. а) М’який знак пишемо в географічних назвах у тих самих випадках, що
й у прізвищах (див. § 115, п. 12): Ана?ньїно, Усольє; Гданськ, Кля?зьма; Го?мель, Лодзь.
Примітка. Коли я, ю означають сполучення м’якого приголосного з а, у, то перед ними ь не пишемо: Гди?ня, Челя?бінськ, Тюме?нь;
б) твердий ц пом’якшується в усіх слов’янських географічних назвах у суфіксах -ець, -аць, -иц-: Оло?нець, Повене?ць, Черепове?ць; Кра?гуєваць, Сто?лаць; Демби?ця, Ло?мниця, Ре?чиця;
в) суфікси географічних назв -ск, -цк передаємо відповідно українськими суфіксами -ськ, -цьк: Бря?нськ, Гда?нськ, Курськ; Кузне?цьк, Тро?їцьк.

Ответить

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля отмечены *

*

Наверх