Breaking News

§ 128. ЗНАК ОКЛИКУ (!)

Знак оклику ставимо:
1. У кінці окличного речення:
Уклін вам і сердечне спасибі, дорогі друзі! (М. Рильський).
Десь далеко забриніла
Перша флейта-соловей!
Ближче, ближче! Звуків сила
Припадає до грудей (Г. Чупринка).
Примітка 1. Знак оклику завжди ставимо в кінці речень, що мають у своєму складі підсилювальні слова як, який, що (то) за, скільки тощо (із значенням експресії):
Як страшно оре історичний плуг!(Л. Костенко).
Яка непереможна сила! (Є. Маланюк).
Він звів до Сагайди сіре змучене обличчя з великими сумними очима. Що то були за очі! (О. Гончар).
О, скільки злочинів і зла
Цей камінь бачив сіруватий!(М. Рильський).
Примітка 2. Підвищену проти звичайної окличну інтонацію передаємо двома або трьома знаками оклику:
О мій велетню Самсоне,
Пута розривай!! (О. Олесь).
Щосили, всім єством закричала до Зачіплянки, до селищ:
— Рятуйте!!! (О. Гончар).
2. Після однослівних і поширених звертань, які вимовляємо з виразною окличною інтонацією:
Генії! Безсмертні! На коліна
Станьте перед смертними людьми! (В. Симоненко).
Моя любове! Я перед тобою (Л. Костенко).
3. Після вигуків, а також слів так і ні на початку речення, коли їх вимовляємо з виразною окличною інтонацією:
Ой! Що за сопілка? Чари! Чари! (Леся Українка).
Ай! як тут гарно! (М. Коцюбинськнй).
Мавка (спалахнула). Так! Хто не зріс між вами, не зрозуміє вас! (Леся Українка).
Ні! хочу ліру я розбить (О. Олесь).
Примітка 1. Знак оклику иноді вживають усередині речення для підкреслення емоційного виокремлення певних слів:
Не слів мені, о, ні! нe слів, а ніжних хвиль! (О. Олесь).
І кожне оте його “люби!”, кожне оте “цілуй!”, вилітаючи з гарячих солов’їних грудей його, обгорталося пахощами бузку й конвалії… (Остап Вишня).
Нерідко в таких випадках виділяють відповідні слова ще двома тире та лапками:
Голос Кари загримить — “воскресни!”—
Всім немилосердям вишини (Є. Маланюк).
Примітка 2. Складну інтонацію оклику — питання передають на письмі знаками ?! або !?:
Як ми у вічі глянемо нащадкам?! (Л. Костенко).
Де ж той світ!?
І де та правда!? Горе! Горе! (Т. Шевченко).
4. У дужках усередині речення або після нього для вияву ставлення (обурення, здивування, іронії тощо) автора до висловлених чужих думок:
На останньому пленумі ради СПУ [Спілки письменників України] були висловлені дві полярні сентенції. Один із промовців закликав колег “вирощувати курей” (!!), другий — “думати про вічність”(!?) (з газети).

Ответить

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля отмечены *

*

Наверх