Breaking News

§129. КОМА (,)

І. Кома в простому реченні
У простому реченні кому ставимо:
1. Між однорідними членами речення, не поєднаними сполучниками:
Радуйся, дівчино, разом зі мною
Сонцем і ясною голубизною,
Ласкою леготу, листям на кленах,
Білою стежкою в травах зелених (Д. Павличко).
Не густо зустрінеш у житті таких Яворницьких! Воскрешає славу минулих віків, задля неї живе, всьому світові поклав розповісти про лицарів козацької республіки (О. Гончар).
Я на вбогім, сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі (Леся Українка).
Це ж могло наступити нині, завтра, позавтра… (О. Кобилянська).
Примітка 1. Два або більше прикметників-означень однорідні:
а) коли вони характеризують предмет в одному плані (за переліку його властивостей, якостей або особливостей):
Над містами кучерявий, голубий, ласкавий дим (М. Рильський).
Жарт любив, точене, влучне слово (О. Довженко);
б) коли вони вказують на різні споріднені ознаки предмета (позитивні або негативні риси, розміри предмета тощо):
Немає матусі! У глухій, темній могилі вона (А. Тесленко).
Його очі замиготіли зимним, неприязним блиском (О. Кобилянська).
І вся вона на видноті — ставна, вродлива (Б. Харчух);
в) коли друге й наступні означення уточнюють, пояснюють або посилюють перше:
Якось раз над містечком стояла тиха, місячна, літня ніч (І. Нечуй-Лсвипький).
Єлька дала волю сльозам. Пониклі плечі її сіпались у глухому, нерозважному горі (О. Гончар).
Ще трохи — й майже степовий, неспинний
Ось в груди вдарить вітер з України (Є. Маланюк).
Коли прикметники-означення характеризують предмет у різних планах, то такі означення неоднорідні, а отже, кому між ними не ставимо:
Диким древнім монгольським виттям
Необмежена далеч заводить (Є. Маланюк).
В ранковому березневому затуманеному повітрі пахли вишневі садки (Б. Харчук).
Ми їхали порожньою рудуватою дорогою (Вал. Шевчук).
Неоднорідні означення частіше стоять перед іменником, зрідка — після нього, пор.:
Вода шуміла й билась між камінням білими кипучими хвилями (І. Нечуй-Левицький).
На чорній зритій землі по краях поплуталась огудина суха гарбузова (А. Головко).
Примітка 2. Не слід розглядати як однорідні і відокремлювати комами:
а) два однакові за формою дієслова, що означають дію та мету її: піду подивлюся; сядьмо поміркуймо тощо;
б) два тотожні або значеннєво близькі спільнокореневі слова, якщо таке словосполучення ускладнене запереченням не і становить у змістовому плані єдине ціле (жду не діждуся; чекаю не дочекаюся; дивишся не надивишся; дихаєш не надихаєшся; вовк не вовк і под.):
Дивиться вона не надивиться на свого сина: втішається не навтішається своїм Івасем! (І. Нечуй-Левицький).
2. Між однорідними членами речення, поєднаними двома або більше однаковими сполучниками: і…і (й…й), ні…ні (aнi…ані), то…то, не то…не то, чи…чи, чи то…чи то, або…або:
І подвиги, й сум, і утрата
У місті, як вічність, новім (М. Рильський).
Не бачу ні сестри, ні брата (Є. Маланюк).
А по дашку прозорої веранди
ходили то дощі, то голуби… (Л. Костенко).
Примітка 1. Коли частину однорідних членів поєднано бсзсполучниково, а частину — повторюваними сполучниками і (й), та (і), кому ставимо між усіма однорідними членами, у тому числі й перед першим сполучником:
Я пам’ятаю вчительку мою,
просту, і скромну, і завжди спокійну (В. Сосюра).
Світе мій гучний, мільйонноокий,
Пристрасний, збурунений, німий,
Ніжний, і ласкавий, і жорстокий,
Дай мені свій простір і неспокій,
сонцем душу жадібну налий! (В. Симоненко).
Примітка 2. Якщо однорідні члени поєднано сполучниками і (й), та (-і) в пари, то перед сполучником коми не ставимо, а пари відокремлюємо комами:
Я питав про майбуття народу свого вже по перших перемогах своїх під Жовтими Водами і Корсунем, питав своїх побратимів, старшин і простих козаків, священиків і високих ієреїв київських, пастухів і орачів, броварників і будників, питав удовицю і сироту бездомного, питав у гетьманських покоях і в простій хаті, на шляхах безкінечних і в церквах, у книгах і в посланнях (П. Загребельний).
Примітка 3. Коли сполучники і (й), та (—і), або, чи, не повторюються, кому перед ними не ставимо (про сполучник або див. ще п. 14);
Це були вірні Андрієві друзі і надійні охоронці його квітів та саду (В. Симонснко).
А якось на шостий чи сьомий день прискочив до річки на велосипеді хлопчина, Ванько, синок Дарчиної сестри (Григір Тютюнник).
Примітка 4. Коли два слова, перед кожним із яких стоїть сполучник і або ні, становлять усталений; вислів, то кому між ними не ставимо: і так і сяк, і туди і сюди, і вдень і вночі; ні туди ні сюди, ні сяк ні так, ні се ні те, ні вдень ні вночі, ні риба ні м’ясо тощо.
Кому не ставимо також між двома однорідними членами речення, що поєднані повторюваним сполучником і утворюють тісну змістову єдність (звичайно такі однорідні члени не мають при собі пояснювальних слів):
А потім і щастя і горе обірвались так раптом (Леся Українка).
3. Між однорідними членами речення, поєднаними протиставними сполучниками а, але, однак, проте, зате, та (=але), так, хоч (хоча):
Не слів мені, а стріл крилатих, вогняних! (О. Олесь).
І традиційні верби, і калина — все батьківське, але синівське — теж! (Б. Олійник).
Тече вода в синє море,
Та не витікає (Т. Шевченко).
З виду дід був древній, столітній, хоч ще кремезний (Панас Мирний).
Примітка. Коли хоч (хоча) вжито при окремому члені речення не як протиставний сполучник, а як частку, кому перед нею не ставимо: Прочитай хоч казку.
4. Перед сполучниками і, а також, ще й, а то й, та й, та ще, які приєднують до попередніх членів речення однослівний чи поширений компонент:
Давид роздягся, шинель на ключці повісив, і будьонівку (А. Головко).
Зазеленіли луги, ще й дібровонька (народна пісня).
5: Перед другим із парних сполучників не тільки… а й, не тільки… але й, не тільки… а ще й, не тільки… але також, не лише… а й, не лише… але й, як… так і, не так… як, хоч… але (та), не стільки… скільки, якщо не… то, що вживаються при однорідних членах речення:
Обертання Тургенєва в колі французьких письменників — Флобера, Золя, братів Ґонкурів, Доде — вилилося не тільки в сердечну приязнь між ними, а й у конкретний обмін культурними цінностями (М. Рильський).
Як жіночий, так і чоловічий жупан був не селянським, а козацьким і шляхтянським одягом (О. Воропай).
Не так тії вороги,
Як добрії люди —
І окрадуть жалкуючи,
Плачучи осудять (Т. Шевченко).
Розташувалися ми над Дніпром
Якщо не по-козацьки, то, гадаю,
Хоч по-рибальськи (М. Рильський).
6. Перед словами як, як-от, а саме і под., вжитими в реченні з однорідними членами після узагальнювальних слів:
Париж має два обличчя. Перше — це старий Париж, Париж старовинних будов, таких, як Собор Паризької Матері Божої (Нотр Дам де Парі), Лувр, Тюїльрі… (М. Рильський).
Весільний обряд складається з трьох частин, а саме: заручин, сватання й весілля.
7. При повторенні слова для позначення великої кількості предметів, тривалості чи інтенсивності дії, для увиразнення ознаки предмета, підкреслення заперечення тощо:
Древо мислі вродило — цитати, цитати, цитати (Л. Костенко).
Рости, рости, моя пташко,
Мій маковий цвіте (Т. Шевченко).
Здається, часу і не гаю,
а не встигаю, не встигаю! (Л Костенко).
8. Для виділяння звертань і залежних від них слів (про знак оклику при звертаннях див. § 128, п. 2):
Бачу, брате, весь ти в горі! (Г. Чупринка).
В таке цвітіння, князю Володимире,
тобі не важко бути камяним? (Л. Костенко).
Учителю, стою перед тобою
Малий, вчарований до німоти (Д. Павличко).
Яка ж ти красива, яка велична, земле моя (О.Довженко).
Я не люблю тебе, ненавиджу, беркуте! (1. Франко).
9. Після вигуків, якщо їх вимовляємо з окличною інтонацією меншої сили, ніж наступні слова в реченні (пор. § 128, п. З):
Ой, не солодко мандрівникові
В ніч таку іти через поля! (М. Рильський).
Гей, на коні, всі у путь! (П. Тичина).
Примітка 1. Вигуки о, ой, коди вони інтонаційно тісно пов’язані з подальшим звертанням (тобто після них немає паузи), комою не відокремлюємо:
О болю мій, я бачу в залі
одне обличчя, друге, третє! (Л. Костенко).
Ой сонечку-батечку,
Догоди, догоди… (О. Олесь).
Примітка 2. Після ну, ой, ах і под., ужитих для підсилення, кому не ставимо:
Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос — більш нічого (Т. Шевченко).
Ой летіла гуска додому —
Та впала, як грудка, додолу (І. Драч).
Примітка 3. Не відокремлюємо вигуки на початку речення, якщо вони стоять перед особовим займенником і наявним після нього звертанням:
Ой ти, дівчино,
З горіха зерня,
Чом твоє серденько —
Колюче терня? (І. Франко).
Гей ти, поле колоскове,
молодість моя! (В. Сосюра).
10. Після стверджувальних слів так, еге, еге ж, авжеж, аякже, гаразд та ин., заперечення ні, запитання що, а що, а також підсилювального що ж, коли безпосередньо за цими словами вжито речення, яке розкриває їхній конкретний зміст:
Так, вільна, вільна пісня! (Леся Українка).
— Земляка свого бачили? — Аякже, бачив (А. Головко).
Ні, слів докірливих не жди… (О. Олесь).
— Що, титаря вбили? (Т. Шевченко).
А що, коли не буде того дня? (В. Стус).
Що ж, авторучка — це не шабля з піхов (Л. Костенко).
Примітка. Слід відрізняти стверджувальні слова так, гаразд від прислівників так, гаразд, після яких кому не ставимо:
Так ніхто ще не вірив у мене! (Г. Чубач).
Гаразд ідуть наші справи.
Так само слід відрізняти заперечну частку ні від повторюваного сполучника ні (див. п. 2).
11. Для виділення вставних слів, словосполучень і речень (про вживання тире або дужок при вставних словах, словосполученнях і реченнях див. § 132, п. 15 і § 134, п. 2):
Вже почалось, мабуть, майбутнє.
Оце, либонь, вже почалось… (Л. Костенко).
Може, то казка знадлива —
тії смарагдові луки,
плеск тепловодої річки,
злотоіскристі піски? (Леся Українка).
Посмішка у ліфті блискавична,
Певна річ, призначена —
комусь… (М. Рильський).
“Кобзар” не став і, сподіваємось, ніколи не стане книгою архаїчною (О. Гончар).
Поміж людьми, як кажуть, добре й нам (Л. Глібов).
Примітка 1. Вставними найчастіше бувають такі слова, словосполучення й речення: бач, бачиш, бачите, бачте, безперечно, без сумніву, безумовно, бувало, відома річ, власне, головне, головним чином, далебі, даруйте, даруйте на слові, до речі, звичайно, звісно, здається, зрештою, зрозуміло, ймовірно, кажуть, коротко кажучи, либонь, мабуть, між іншим, мовляв, може, можливо, навпаки, на жаль, на мою думку, на нашу думку, напевно, наприклад, нарешті, на щастя, немає сумніву, отже, очевидно, певна річ, певно, поводьтесь, по-моєму, по-перше, по-друге, проте й однак (потрібно відрізняти ік від омонімічних протиставних сполучників проте й однак), сказати б, справді, у всякому разі, ясна річ, щоправда, що не кажіть; як би там не було; що б там не казали та деякі инші.
Слід відрізняти вставні слова та словосполуки від подібних до них слів та словосполук, які виконують роль обставин і тому комами не видаляються:
У нижчеподаній статті я, звичайно, не охоплюю всіх проблем розвитку української мови (М. Рильський).
Але: Концерт звичайно закінчується о 10 годині.
Ці слова, до речі, схвилювали всіх.
Але: Ці слова сказано до речі.
Примітка 2. Якщо сполучник а (рідше але) стосується вставного слова, його комою не відділяють — а власне, а втім тощо:
Чи не вкажете мені яких творів про методи етнографічні, а власне, про способи записування народних пісень? (Леся Українка).
Примітка 3. Вставні слова не виділяємо комами, якщо вони входять до складу відокремлених членів речення:
Марійка, очевидно поспішаючи, не поснідала.
Пор.: Марійка, поспішаючи, не поснідала, очевидно.
Зустрінемося сьогодні, мабуть увечері.
Пор.: Зустрінемося, мабуть, сьогодні увечері.
Примітка 4. Не виділяємо комами слова адже, все-таки, все ж таки, наче, начебто, немов, немовби, ніби, нібито, от, принаймні, які не є вставними.
12. Для виділення порівняльних зворотів, що вводяться словами як, мов, мовби, наче, немов, ніби, як і, ніж та ин.:
Там гарячого, як свіжа рана,
Тувіма спізнав я Юліяна (М. Рильський).
Слова уже не вірили словам
і мружились од правди, як од сонця (Л. Костенко).
У ранковім тумані
Дзвони плинуть, мов сни,
Ніби мрії останні
Сивої старовини (М. Рильський).
В моєму серці, наче в стремені
Нога часу з острогою тугою (Д. Павличко).
В садках кохалися, цвіли,
Неначе лілії, дівчата (Т. Шевченко).
Звичаї, як і мова, виробилися протягом усього довгого життя і розвитку кожного народу (О. Воропай).
І прозорість стигне у небеснім плесі
тонша і ясніша, ніж гострінь меча… (Т. Осьмачка).
Примітка 1. У сталих фразеологічних зворотах перед порівняльним сполучником кому не ставимо:
Дощ ллє як з відра. Почервонів як рак.
Примітка 2. Іменну частину складеного присудка, приєднану за допомогою сполучників як, мов, немов тощо, комою не відокремлюємо:
Державо, ти була як поле бою (Є. Маланюк).
Спомин був як блискавка (М. Рильський).
Иноді перед сполучниками як, мов, немов та ин. ставлять знак тире:
В нас назви сіл—як кремінь на ударі,
Як молотами куті якорі (А. Малишко).
Двомовність — як роздвоєне жало (Л. Костенко).
Примітка 3. Звороти, що уведені в речення за допомогою сполучника як і мають значення “в ролі кого, чого”, комою не виділяють:
Про масштаби Довженка як письменника можна судити з його найбільшої літературної праці — “Зачарованої Десни” (Л. Новиченко),
Сприймаємо Вашу відповідь як згоду.
Примітка 4. Не ставимо кому перед як, ніж у висловах (не) більш як, (не) раніше ніж, (не) довше ніж та ин.:
Ми їхали не більш як годину.
Чекати друзів довелося не довше ніж три дні.
13. Для виділення відокремлених прикладок, як поширених, так і непоширених, особливо коли вони залежать від власного імени або займенника (про вживання дефіса при прикладках див. § 30, а про вживання тире — § 132, п. 7):
Він Пушкіна, вигнанця і співця
Приймав колись (М. Рильський).
Отак роки, отак без краю
На струнах вічности перебираю
Я, одинокая верба (П. Тичина).
Я син простого лісоруба,
Гуцула із Карпатських гір (Д. Давличко).
14. Для виділення відокремлених прикладок, що починаються сполучниками як, тобто, себто, цебто, або (=тобто) тощо:
Як учений, етнограф і фольклорист, Франко все життя з палким інтересом ставився до народної творчости (М. Рильський).
Антитеза, тобто протиставлення, дуже поширений прийом (А. Білецький).
Пунктуацію, або систему правил уживання на письмі розділових знаків, має знати кожен.
Примітка. Прикладки зі сполучником як виділяємо комами тільки тоді, коли вони виразно відокремлюються інтонаційно й мають додатковий значеннєвий відтінок причиновости. В инших випадках коми не ставимо:
Шевченко як поет відомий усьому світові.
У статті йдеться про Архипенка як художника.

Ответить

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля отмечены *

*

Наверх